Історія самовару: звідки він з’явився і як став частиною чайної культури

На питання «хто винайшов самовар» у мережі легко знайти впевнену відповідь — з іменами, містом і роком. Проблема в тому, що ця відповідь описує не винахід, а прохання відкрити майстерню.

Справжня історія самовару довша і цікавіша. У ній є римська бронзова посудина з Помпеїв, уральський митний документ, медовий напій збитень, іранський міністр і приказка з української збірки XIX століття. І жодного винахідника з ім’ям.

Коротко: що ми знаємо про походження самовару

Самовар — це посудина, у якій вогонь горить у трубі посередині, а вода нагрівається навколо неї. Сам він чай не заварює: він гріє воду й довго тримає її гарячою.

Принцип такого нагрівання знали ще римляни. Слово «самовар» уперше трапляється в уральському документі 1740 року, а у виробничих звітах уральських заводів самовари з’являються ще до тульського прохання Лісіциних 1778 року. Тула стала найвідомішим центром виробництва в XIX столітті. А далі самовар розійшовся далеко за межі однієї країни — від українських міст до Ірану.

Що таке самовар і як він працює

У класичного, жарового, самовара кілька головних частин:

• корпус — резервуар для води;
• жарова труба — порожниста труба посередині, де горить паливо;
• колосникова ґратка на дні труби, на яку кладуть вугілля;
• піддувало — отвори внизу, через які заходить повітря;
• кран — через нього наливають гарячу воду;
• конфорка зверху — підставка під чайник із заваркою;
• знімна витяжна труба, яку ставили під час розпалювання, щоб посилити тягу.

Працює це просто. Паливо кладуть у жарову трубу, повітря заходить знизу, дим виходить угору — як у маленькій пічці. Вода в корпусі нагрівається через стінку труби. А тепло, що піднімається вгору, гріє ще й чайник на конфорці.

Чому вода не пахла димом

Бо вогонь і вода в самоварі ніколи не зустрічаються. Паливо горить усередині труби, продукти горіння йдуть нею вгору, а вода лише омиває трубу ззовні. Саме ця ізоляція і робить самовар самоваром, а не просто котлом над вогнем.

Що було до самовару

У Національному археологічному музеї Неаполя зберігається бронзова посудина з Помпеїв I століття. Вугілля в ній горіло в порожнистій трубі посередині, вода нагрівалася в подвійній стінці, а наливали її через кран, прикрашений головою «східного варвара». Давні греки й римляни називали такі водогрії authepsa — «той, що сам кип’ятить».

Конструктивний принцип дуже схожий: джерело тепла міститься всередині резервуара з водою. Але між римськими водогріями й уральськими самоварами — понад півтори тисячі років і жодного відомого зв’язку. Схожа конструкція — ще не родовід, тому твердження «самовар винайшли римляни» так само неточне, як і «самовар винайшли в Тулі».

Найближчий європейський родич самовара — англійська урна для чаю XVIII століття — влаштований інакше. У трубу всередині неї вставляли заздалегідь розпечений чавунний брусок: вогонь у посудині не горів. Таку систему запатентували в Англії 1774 року — пізніше, ніж з’являються перші відомі самовари.

Збитенник: предок чи родич?

Збитенник — посудина для збитню, гарячого напою з меду, прянощів і трав. За описом музею-заповідника «Кіжі», це «чайник, усередині якого проходила труба з піддувалом», тобто конструктивний принцип дуже схожий на самоварний.

Тому збитенник часто називають прадідом самовара. Можливо, так і є. Але датованих збитенників, старших за перші самовари, ми не знайшли. Чесніше сказати, що це близькі родичі, а хто з них старший — поки питання.

Де і коли з’явилися перші самовари

1740: перша відома згадка

7 лютого 1740 року на Єкатеринбурзьку митницю доставили товари, затримані за перевезення недозволеною дорогою: шість кадей меду, шість кулів горіхів і «самовар з приладдям мідний, лужений, вагою 16 фунтів, заводської власної роботи, ціною 4 рублі 80 копійок». Документ зберігається в Державному архіві Свердловської області.

Товари належали Іргинському мідеплавильному заводу купців Осокіних. Затримали їх на пристані, що належала Акінфію Демидову, — звідси в популярних текстах і з’являється помилкова версія про «демидовський» перший самовар.

Це найраніша відома нам згадка слова «самовар». Але як саме був улаштований той самовар, невідомо. Тому ми називаємо 1740 рік датою першої відомої згадки, а не датою винаходу.

Урал: самовари до Тули

Уже у XVIII столітті самовари посідали одне з головних місць серед мідного посуду Суксунського заводу Демидових — там навіть склалася місцева форма самовара у вигляді античної амфори. У звітах Троїцького заводу Турчанінових за 1774 і 1777 роки серед виробів названо «самовари круглі у вигляді чайників».

Отже, самовари документовано на Уралі ще 1740 року, а у виробничих звітах уральських заводів вони з’являються до тульського прохання Лісіциних 1778 року.

Тула, 1778: не початок, а прохання про майстерню

Найчастіше винахідниками самовара називають тульських братів Івана й Назара Лісіциних і рік 1778-й. Що відомо насправді: того року брати подали прохання дозволити їм відкрити самоварне виробництво в Тулі. Їхній батько понад тридцять років працював у мідному цеху казенного збройового виробництва.

1778 — дата документованого прохання Лісіциних відкрити самоварне виробництво в Тулі. Це не рік винайдення самовара і не доказ першої самоварної фабрики взагалі.

А що з Петром I?

Популярна історія розповідає, що самовар привіз із Голландії Петро I. Документів, які б це підтверджували, немає. У Нідерландах того часу справді були посудини з краником для кави — але без вогню всередині. А перша відома згадка самовара з’являється через п’ятнадцять років після смерті Петра, і не при дворі, а на уральському заводі.

Тож на питання «хто винайшов самовар» чесна відповідь така: винахідника з ім’ям немає. До 1740 року на Уралі вже використовували слово «самовар» для такого водогрійного пристрою, а пізніші виробничі документи показують його виготовлення на уральських заводах. Це не дозволяє назвати ні конкретного винахідника, ні точне місце винаходу.

Звідки слово «самовар»

Мовознавці вважають слово питомо російським: «сам» плюс «варити» в давньому значенні «кип’ятити». У діалектах трапляються й інші назви тієї ж будови — самогар, самокипець, самогрій.

Цікаво, що грецьке authepsa означає майже те саме — «той, що сам кип’ятить». Але це збіг думки, а не позичене слово: люди в різні епохи однаково назвали річ, яка сама гріє воду.

Для чаю чи для збитню?

Здається очевидним, що самовар придумали для чаю. Але перші документи цього не підтверджують.

Поруч із самоваром 1740 року везли мед. А дослідники уральської історії звертають увагу, що на Іргинському заводі працювали переважно старообрядці, які ставилися до чаю вкрай негативно. Це породило гіпотезу, що ранні самовари могли використовувати не лише для чайної води, а й для збитню. Прямих доказів призначення конкретного самовара 1740 року немає.

Чай тоді в Російській імперії вже був: у XVIII столітті він надходив, зокрема, через кяхтинську торгівлю з Китаєм, але залишався дорогим. (Як чай загалом поширювався світом, ми розповідали в історії чаю.) Тісний зв’язок самовара з чаєм склався пізніше. До середини XIX століття він став настільки міцним, що словник Даля визначає самовар як «водогрійну посудину для чаю», а любителя чаю називає «самоварником».

Як із самовару пили чай

Самовар гріє воду, а чай заварюють окремо. Схема виглядала так:

• у самоварі кипить вода;
• на конфорці стоїть невеликий чайник із дуже міцною заваркою;
• у чашку чи склянку наливають трохи заварки й розбавляють гарячою водою з крана.

Кожен сам регулював міцність, а вода лишалася гарячою годинами. Сьогодні ту саму логіку — окремо міцна заварка, окремо окріп — можна відтворити й зі звичайним чайником. Саме ця властивість — великий запас окропу під рукою — і робила можливим довге чаювання за столом.

Чим топили самовар

Самовари топили деревним вугіллям, трісками та деревиною. У сучасних описах розпалювання часто згадують і шишки, але надійного історичного джерела, яке показувало б, наскільки типовим було їх використання, ми не знайшли. Пізніше з’явилися гасові й спиртові самовари.

Популярна думка, що шишки «ароматизують воду», суперечить будові самовара: вогонь горить у трубі, дим виходить угору, а вода з ним не зустрічається. Запах шишок міг стояти в повітрі — у склянці його бути не мало.

Як Тула стала центром самоварного виробництва

Тула не була батьківщиною самовара, але стала його столицею. Причина — середовище: збройове виробництво, мідні цехи, досвідчені ремісники, які вміли працювати з металом. Історія батька Лісіциних — найкраща ілюстрація.

За даними, які наводить журнал «Наука и жизнь», 1808 року в Тулі працювало 8 самоварних фабрик, а 1850-го — вже 28, і вони виробляли близько 120 тисяч самоварів на рік.

Медалі на клеймах

На старих самоварах часто видно відтиски медалей. Це не нагороди конкретного самовара, а відзнаки фабрики на виставках. Такі відзнаки виробники використовували на клеймах і корпусах продукції як елемент маркування та реклами. Наприклад, фабрика Баташових отримала почесний диплом у Парижі 1867 року, а згодом — срібну, бронзову й золоту медалі.

Якими бували самовари

Самовари робили з міді, латуні, томпаку, мельхіору. Форм було багато, і в музеях їх називають образно: банка, ваза, рюмка, куля, яйце, груша, бочка, ріпка. Суксунська «амфора» — одна з найдавніших.

Дорожній самовар

Для подорожей робили самовари зі знімними ніжками, які кріпилися в пазах або гвинтами. Такий самовар з клеймом спадкоємців Баташова зберігається, наприклад, у тюменському музеї «Садиба Колокольникових».

Самовар-кухня

Були й самовари-кухні: жаровня посередині, а навколо — два-три відсіки під окремими кришками. В одному варили кашу чи куліш, в іншому кип’ятили воду на чай. Їх використовували в трактирах, на постоялих дворах, у дорозі. Такий походний самовар був, наприклад, у письменника Михайла Пришвіна. Самоварна технологія ніколи не обмежувалася чаєм.

Самовар на українських землях

У XVIII столітті київська церковна еліта вже пила дорогий китайський чай. Але, як показав історик Максим Яременко, воду для нього гріли у великих металевих чайниках «для варенія води», у поливаних горщиках «на чаєвую воду» і на переносних плитках — «фаєрках чаєвих». Самовара в цих описах немає.

У джерелах XIX століття самовар уже з’являється — насамперед у контексті міського й заможнішого побуту. У збірці приказок Матвія Номиса 1864 року є вислів «Ухватив, як панського самовару»: у народній мові самовар — панська річ. А в повісті Івана Нечуя-Левицького «Старосвітські батюшки та матушки» міський гість пояснює: «У вас на селах самовар наставляють тільки для гостей, а у нас в городі чай п’ють рано й вечір».

На початок XX століття слово засвоєне настільки, що словник Грінченка фіксує його жартівливі українські двійники — «самограй» і «самогрій».

В інших регіонах картина різна. На фотографіях кримськотатарських кав’ярень 1908 року вже видно самовари, а на вивісках написано «Чай. Кава». Це показує, що на початку XX століття самовар був присутній і в цьому середовищі, хоча кава залишалася важливою частиною кримськотатарської культури. А для Галичини й Буковини документів про самовари ми не знайшли.

Тож у XIX столітті самовар уже був частиною чайного побуту на частині українських земель — насамперед у міському й заможнішому середовищі. Даних недостатньо, щоб однаково описувати всі регіони.

Самовар за межами імперії: Іран і Туреччина

В Іран самовар прийшов у середині XIX століття. 1850 року Амір Кабір отримав у подарунок два чайні набори зі срібними самоварами від французького уряду та ще один набір від російського купця. Амір Кабір спробував налагодити власне виробництво, давши монополію майстрові в Ісфагані. Слово samāvar перси взяли з російської, але сам предмет швидко став частиною місцевого ремесла — з власними майстрами й орнаментами.

У Туреччині semaver трапляється, зокрема, в традиціях Ерзурума й Карса, де джерела відзначають російський вплив. Водночас основний сучасний спосіб приготування турецького чаю пов’язаний із çaydanlık — двома чайниками один на одному на плиті.

Від жару до ТЕНу: електричний самовар

У XX столітті з’явилися електричні самовари: жарову трубу в таких моделях замінив електричний нагрівач, але функція лишилася та сама — великий запас гарячої води. Тульський завод «Штамп», наприклад, повідомляє про початок випуску електросамоварів 1956 року.

Міфи про самовар

Популярна історія	Що відомо насправді
Самовар винайшли Лісіцини в Тулі 1778 року	1778-го Лісіцини попросили дозволу відкрити майстерню; на Уралі самовар згадано ще 1740-го
Перший самовар зробили Демидови	Самовар 1740 року — з Іргинського заводу Осокіних, його лише затримали на демидовській пристані
Самовар привіз із Голландії Петро I	Документів немає; перша згадка з’являється через 15 років після його смерті
Самовар винайшли римляни чи китайці	Римляни мали схожу посудину, але зв’язку з самоваром немає
Самовар заварює чай	Він гріє воду; заварка — в окремому чайнику
Шишки надають воді аромату	Вогонь і вода в самоварі не контактують
Вода в самоварі «не перекипає» чи містить більше кисню	Досліджень немає; вода кипить так само, як у чайнику
Самовар був у кожній родині	Він був дорогим і довго лишався «панською» чи міською річчю
Медаль на корпусі — нагорода цього самовара	Це нагороди фабрики на виставках

Про воду для чаю докладніше — у матеріалі «Якою водою заварювати чай».

Часті запитання

Хто винайшов самовар?
Винахідника з ім’ям немає: принцип давній, а слово вперше трапляється в уральському документі 1740 року.

Коли з’явився перший самовар?
Найраніша відома згадка — 7 лютого 1740 року, Урал.

Де винайшли самовар?
Перші відомі самовари — уральські. Схожу конструкцію мали ще римляни.

Чи правда, що самовар винайшли в Тулі?
Ні. У Тулі самовари почали робити з 1778 року, на Уралі — щонайменше на 38 років раніше.

Як працює самовар?
Паливо горить у трубі посередині, вода нагрівається навколо неї й наливається через кран.

Чим топили старі самовари?
Здебільшого деревним вугіллям, розпалювали трісками й шишками.

Чи заварюють чай прямо в самоварі?
Ні. Самовар гріє воду, а заварка — в окремому чайнику зверху.

Чи були самовари в Україні?
Так, з XIX століття — переважно в містах і заможних домах.

Чим самовар відрізняється від çaydanlık?
Самовар гріє воду власним вогнем усередині. Çaydanlık — це два чайники один на одному, які ставлять на плиту.

Головне

Самовар не має одного встановленого винахідника й однієї доведеної батьківщини. Принцип — джерело тепла всередині резервуара з водою — знали ще римляни, але прямого зв’язку з пізнішим самоваром не встановлено. Слово «самовар» документовано на Уралі 1740 року, а пізніші виробничі звіти фіксують виготовлення самоварів на уральських заводах до тульського прохання Лісіциних 1778 року. Тула вже в XIX столітті стала найвідомішим центром виробництва. Ранні самовари могли використовувати не лише для чайної води, а й для інших гарячих напоїв, але конкретне призначення самовара 1740 року невідоме.

У XIX столітті самовар уже був частиною міського й заможнішого побуту на частині українських земель; в Ірані він став частиною місцевого ремесла, а в Туреччині зберігся як регіональна практика поруч із çaydanlık. Тому найчесніша відповідь на питання «хто винайшов самовар» — не ім’я, а історія.

Більше про чай, його історію й культуру — у розділі «Усе про чай».

Джерела та література

1. Бритенкова Л. В. От Суксунского завода Демидовых до тульских самоварных фабрик // Тульский краеведческий альманах. 2012. № 9. С. 45–51.
2. Бритенкова Л. В. [Лисицыны] // Летопись тульского предпринимательства. Тула, 2016. С. 116–118.
3. Пудов Г. А. Центры производства медных изделий на Урале (XVIII в.). Екатеринбург: УрФУ, 2013.
4. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. Ст. «самовар».
5. Яременко М. Насолоди освічених в Україні XVIII ст. (про культуру вживання церковною елітою чаю, кави та вина).
6. Номис М. Українські приказки, прислів’я і таке інше. СПб., 1864.
7. Грінченко Б. Словарь української мови. К., 1907–1909.
8. Balland D., Bazin M. Čāy // Encyclopaedia Iranica.
9. Museo Archeologico Nazionale di Napoli: бронзовий водогрій із Помпеїв, I ст. н.е.; Victoria and Albert Museum: tea urn, M.361-1922.
10. Subramanian K. S. et al. Water contamination: Impact of tin-lead solder // Water Research. 1995.
11. Sadeghi-Bazargani H. et al. The risks of using samovars as the main tea-preparing facility in some Eastern countries // Burns. 2008. Vol. 34, No. 8.